Zdobutti͡a Bastylïï

( і

( Літературно-Наукова Бібліотека Р. У. П. 1

і

Є

(

(

<

(

І

(

(

«*

*

*

Боріте ся — поборете ! $

І
*

ОПОВІДАННЯ

З 1СТ0РИЇ ВЕЛИКОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ
РЕВОЛЮЦИЇ.

І.

і

І

»

1

І

І

| Здобуття Б а с т и л її \

І
{

{

(

І

<

*

ї

е

•*»> 4»

переклад з росийського.

Число 5.

*

»

І

ї

»

*

*

ї

1903.

Товариші, що не мають конспиративної
адреси, можуть зноситись, але лише з закордону,
а також замовляти літературу, присилати рукописі
та гроші для Закордонного Комітету на таку
адресу: НегЬегй М. ТЬошрзоп, Е$с|. \¥ЬШеу
Ваізсії, ІЛапсіаії, Оіашог^ап. Еп§1апа. На вну¬
трішньої куверті надписувати : для Закорд. Ком.
Р. У. П.

ВИДАВНИЦЬТВО

Революційної Української Партиї.

ГАСЛО.

Часопись Р. У. П. присвячена теоретичним
і тактичним справам партиї. Містить статті ори¬
гінальні і перекладені, хроніку революцийного
руху на Україні, огляд революційної праси.

Виходить що місяця у Чернівцях.

Рік видання другий.

СЕЛЯНИН.

Практичний орґан Р. У. П. присвячений
переважно інтересам сільського українського про-
лєтарияту.

Виходить що місяця у Чернівцях.

Рік видання перший.

Боріте ся — поборете !

Здобуття Бастйяїї.

Бастилїя*) була веприступна кршость,
страшний засіб помсти в руках тиранів.
Люде, котрі потрапляли в Бастилїю, рідко
коли виходили назад на волю. Треба було
мати велитевське здоровля, щоб витерпіти
шкідливі умови життя вязнїв : недостачу
сьвітла й повітря, цілковиту самотину.
Переступаючи поріг цієї страшної тюрми,
вязнї прощались з життям, неначе живими
поховані. А в неї садовили часто най¬
кращих людей Франциї, котрі мали сьміли-

*) Бастилїя була в Парижі тим же, чим те¬
пер у Петербурзі Петропавловська к рі¬
по с т ь.

2

вість осуджувати ганебні вчинки Фран¬
цузького королівського правительства.

Але ось загреміло, знялася велика
революция, і пішов народ здобувати цю
страшну тюрму, цю зброю деспотизму.

Роскажемо, як це вийшло.

Бастилїя підіймала ся в кінці вулиці
св. Антона. Кріпость, тюрма і могила за¬
разом, вона складалась з восьми величе¬
зних веж, котрі лупились між собою дуже
товстими стінами, окопаними ровом. Щоб
увійти в Бастилїю, треба було насамперед
пройти крізь комендантський двір,
куди було також дуже важко проникнути.
Навкруги його йшов прокопаний канал
і туди уходили тільки через звідний міст.
Цей міст спускали лише для того, щоб
впустити комендантських слуг, салдатів,
або нових вязнїв. На подвіррі стояла сто¬
рожа. З Бастилїєю комендантський двір
яучив ся довгим проходом, котрий знова
виходив до широкого рову з другим зві¬
дним мостом. За мостом знов стояла сто¬
рожа. Далі йшов тин з обитих залізом
брусків. Лише за тим всім починав ся,
обставлений вежами внутрішний двір. Тут
за високими стінами, царювала страшенна
тишина. Тільки тюремний годинник поволі
бив годину за годиною, помічаючи час на

з

циФерблятї, вкрашеному двома закутими
в кайдани Фігурами. Сюди на цей пону¬
рий двір випускали, завеїгди по одному,
тих з вязнїв, котрим дозволяли погуляти
та потішитись рухом хмар або шматком
синього неба.

Росказують, що відомий своєю лютістю
римський імператор Калїґуля так говорив
своїм катам: „Катуйте так, щоб ваші
жертви почували, що вмираютьц. Ма¬
леньке віконце пробите в етїнї, котра
мала завтовшки до півтора сажня, було
захищене трьома решотками і ледве не
ледве пропускало сьвітло в тюремну ке¬
лію. Деякі келії були улаштовані наче
клітки. Але не було нічого страшяїіцого
від келій, котрі містили ся у тюремному
підземеллі*. Вони комашились від щурів,
жаб та павуків. Вся їх обстанова скла¬
далась з великого каміня, прикритого
жменею соломи. Вони лежали майже на
три сажня нижче рівні двора. Багато з них
зовсім не мали вікон: сьвітло проходило
в них крізь вузькі щілини, котрі виходили
у рів, де текла нечисть. Сидячи у півтьмі,
сточені гидкими гадами, вязнї крім того
дихали смердячим повітрям.

Але що значили ці страждання тіла
супроти моральних мук, супроти жаху

4

цієї емерти, котра підходила до вязвя ти¬
хою одноманітною ходою? Ми кажемо
„ емерти “ тому, що для вязня усе по¬
кінчалось, як тільки він переходив через
тюремний звідний міст. Оточений злові-
щою таємністю, не знаючи й того в чім
його обвинувачують, нї тієї кари, котра його
чекає, вязень міг лічити покінченими усї
свої рахунки з життям. Для нього не було
вже нї родини, нї приятелів, нї сім'ї, нї
любови. З усього живого сьвіта для нього
їству вали лише хмурі тюремщики, котрі
приносили йому їжу, та ті товариші, про
присутність котрих він домірковувався із
рипіння дверей та цокання замків, що лу¬
нало в тишинї. Товсті стіни тюрми глу¬
шили стогін цих нещасних, та не давали
послати їм слово спочуття. Раз трапилось
так, що замкнені в Баетилїї дїти о б пла¬
кували смерть свого батька, не догадую¬
чись, що він сидить там-же під ними.

Ранком 14. юля усей паризький люд
почав лаштуватись до бою. Усї кричали :
„Ходімо на Кастилію !“ Багато салдатів
прилучилось до горожан; вони роздавали
їм патрони і вчили поводитись зі зброєю.
Півголодна юрба байдужно дивилась на
проїзжаючі повз неї вози з мукою, але
спалахнула гучною радістю па вістку, що

5

іще учора вдало ся задержати барку, гру¬
жену порохом. Жінки з вікон плескали
в долонї узброєним горожанам.

Зброя була ще не у всіх, а всім ба-
жадось узброїтись. Ще в другій годині
у ночі народ сокирами розбив двері поро¬
хового складу у Думі. Порох роздавали
в паперових пачках. Але його не стало
на всіх що надходили. А тимчасом вістки
раз у раз були трівожнїщі: „Королівський
полк стоїть готовий до бою на Тронній
площі . . . Иньший полк вибиває жителів пе¬
редмістя сьвятого Антона... Така-то вулиця
уся залита кровюц... Це були Фальшиві
вістки, та вони ще збільшували ззойови-
тий пал народе. У ріжних частинах міста
дзвонили на ґвалт, будували барикади,
копали рови. Париж переміняв ся в утабо-
рений військовий стан.

Величезна сила народу рушила за
рушницями до Інвалідного Дому. Началь¬
ник Інвалідного Дому підійшов до решо-
тки і прохав юрбу почекати, заки він
знесеть ся з королем. Товпа почала на-
чеб-то вагуватись, але хтось крикнув :
„На що? Ми тільки згаємо час!“ — і всяка
непевність зникла. Багато людей зразу
опинилось по той бік решотки, роззбро¬
їли сторожу і розбіглись по дворі. Перші

6

увійшли жителї передмістя св. Степана
на чолї зі своїм попом, котрий став їх,
проводирем. Пошукавши трохи, народ
спустив ся в льохи, де була захована
зброя. Та раптом відтіль розляглись крики
і стогін. На сходах, що вели у льохи, на¬
товпилось стільки людей, що ті, котрі
йшли поперед других та вже узброїлисц
не могли вернутись назад. Юрба повалила
їх своїм натиском, і вони давили один
другого. Це могло скінчитись дуже погано.
Скільки силачів, що були в льоху і змогли
встояти на ногах, не вважаючи на натовп
скупились у тісний гурток і наставили
штики своїх рушниць на людей що напи¬
рали зі сходів. Це примусило юрбу подати
ся назад. Натовп в льохах трохи змен¬
шив ся. Але тут трапилась нова біда.
Ліхтарі, що осьвічували дорогу у льоху
погасли. Крики і тіснота, знов збільшились.
В темноті задавили кількох людей. їх бе¬
режно винесли на верх, тихо поклали на
траву, і юрба рушила до Бастилїї.

В ту пору на Мясній вулиці* був ши¬
нок Дюваля, де обідало багато револю¬
ціонерів. В цей шинок убіг, очинивгаи
з шумом двері, чоловік, увесь в поті, в ка¬
пелюсі на бакир, в одежі з одного шмаття.
Це був Каміль Демулен, котрий приймав

7

участь у нападі на Інвалідний Дім. Він
стукнув прикладом рушниці по долівці,
викликнув: „ми вільні !“ та в кількох сло¬
вах росказав, що вийшло в Інвалідному
Домі. Усі його слухачі кинулись у Пале-
Рояль, щоб навернути зібраних там рево¬
люціонерів на Бастилїю.

Паризька Дума, котра складала ся
з буржуа, вагувалась. Вона не могла по¬
миритись з думкою, що гармати Баетилїі
зруйнують може усе передмістя сьвя-
того Антона. Але вона також боялась, що
перемога буде на стороні народа: тажеж
в такому разі народ стане паном. І от
Дума почала переговори з комендандом Ба-
стилїї. „Заховайте ваші гармати, — сказали
йому її посли, — дайте слово, що ви не бу¬
дете нападати на народ, а ми ручимось,
що народ не нападе на Бастилїю “. Лехко
було таке обіцяти, та трудно сповнити.

Тільки встигли думські посли вийти
від коменданта — почалась облога. Вели¬
чезна, страшенно зворушена юрба наро¬
ду кинулась на Бастилїю. Усе передмістя
св. Антона було переповнене узброєним
людом. Зо всіх сторін лунали крики : „М и
хочемо взять Бастилїю !“ Оточена
подвійним ровом, Бастилїя здавалась не¬
приступною. Але ось двоє сьміливих лю-

8

дей, Даван та Дассен, лїзуть на дах
сусідньої з Бастилїєю цирульнї, спускають
ся звітиля на стіну, котра підходить до
казарми, що стоїть на комендантському
дворі, на тій стороні звідного моста,
і з стіни стрібають у двір. Два відставні
салдати Бодлер і Турне ідуть за ними
і в чотирьох вони розбивають сокирами
ланцюги, на котрих держить ся звідний міст.
Міст падає на землю з такою еилою, що
його скільки разів підкидає високо у гору.
Один з облягаючих оказуєть ся вбитим, -
другий пораненим. Народ з криком ухо¬
дить на комендантський двір.

Це лише перший двір. Щоб узять
Бастидїю, треба перейти другий звідний
міст. Юрба кидається на штурм, але її
зустрічають залпом з рушниць і вона від¬
ступає, лишаючи за собою политу кров'ю
землю.

Деякі учасники цього приступу не
знали, через який лицарський подвиг упав
перший звідний міст. Після залпу, бачучи
ранених, вони уявили собі, що комендант
сам звелів спустити міст, щоб заманити
народ під вистріли. Вони розбіглись по
Парижі і почали росказувати усім, кого
зустрічали, про мерзенний зрадливий вчинок
коменданта.

4

— 9 —

15 чи 20 ранених людей були розмі¬
щені по сусїдних домах. Одного з цїх ра¬
нених поклали на ноші і носили по вули¬
цях, покликаючи народ до помети. Це був
салдат з ґвардиї. Побачивши його та
взнавши про гадану хитрість коменданта,
навіть найбільш нерішучі кинулись до
зброї. Французька ґвардия почала перехо¬
дити на сторону народа. Команда грена¬
дерів та команда стрілків під проводом
сержантів Варенье і Лябарта, швидкою
ходою пішли на Кастилію. За ними пішли
цїлі полки без мувдирів, пішов народ під
проводом начальника королівської пральні
Петра Августа Поллена. На площі перед
Думою захопили дві гармати та повезли
їх до Кастилії.

Коли ґвардийцї прийшли на комен¬
дантський двір, густа хмара диму обхо¬
пила цю кріпость. Горіли вози з гнойом,
що стояли перед другим звідним мостом
та були підпалені нападаючими. Але цей
пожар не полегчував, а утрудняв напад.
Треба було конче відвернути вози. Це
було дуже трудно, позаяк обложені по¬
пробивали діри в звідному мостї та крізь
них стріляли в народ. Піхотний ОФІцир
Елі та купець Реоль, сьміливо пішли до
возів. За ними рушили ще двоє горожан.

10

іменвя котрих зостались невідомі. Ці го»
рожане були вбиті, але Елі та Реолеві
вдало ся відтягти заііалені вози. Зараз-же
націлили гармати на звідний міст. Тверда
відвага захопила народ. Напад ставав
все лютїйщим. Було чутно вистріли з кож¬
ного даху, з кожного вікна, кожного сусі¬
днього дому. Бастидїя відповідала гарма¬
тами, картечю. Але відвага облягаючих
росла заразом з небезпекою. Робітники,
крамарі, салдати, чужинці, що майже не
знали Парижу, попи, жінки — все перемі¬
шалось в одну юрбу, захоплену одним
спільним почуттям. Одну дівчину ра¬
нило біля її жениха. Один горожанин, ко¬
трого ранило на смерть, сказав піддер¬
жуючим його людям: „Товариші, я поми¬
раю, але ви не піддавайтесь, ми перемо¬
жемо !“ І все зо всіх боків лунав той же
крик: „Хочемо здобути Бастилїю!“

Чи вдасть ся її здобути? Здавалось?
що на це мало надїї. Нічим не захищений
від вистрілів, народ мусів боротись з во¬
рогами, котрих боронили товсті стіни крі-
пости; в нього не було й одного з тих
засобів, котрих вигадала військова штука;
він був недосьвідний в військовому ділі,
серед нього було багато хапання, безладу.
Його відвага була варта дивовання, та

— 11

одної відваги було мало. Не було одного
спільного плану нападу, спільного керму¬
вання. Лише салдати гвардиї знали дисци¬
пліну ; народ ішов тільки за своєю відва-
гою. Через це обложені втратили тільки
одного з своїх людей, коли у облягаючих
було вже 88 ранених та 8В вбитих.

Але сама доля була проти Кастилії.
Почуваючи несправедливість свойого діла,
комендант її тяжко вагувався. „Треба
піддати ся“, казали йому інваліди, з ко¬
трих складалась частина обложеного в Ка¬
стилії війска. „Треба відбивати ся“, гово¬
рили швейцарці,*) з котрих складалась
друга частина ґарнїзову. А він ходив
хвилинами похмурий, хвилинами розлюто¬
ваний, або знов зупиняв ся, щоб прислу¬
хатись до криків юрби, не рішаючись нї
піддатись ні далі упирать ся.

Вкінцї він наважив ся вбити себе,
зірвавши Кастилію, а з нею і усе перед¬
містя св. Антона. Схопивши запалений
ґніт, він пішов до порохового складу . . .
Ще трохи і усьому був би кінець. Але
його спинили два ОФІцири, вони приста¬
вили штики до його грудий. Він відсту-

*) Швейцарці служили в наймах у війську
колишніх Французьких королів.

- 12

пив. Але на що рішитись? З надвору,
крізь тріск перестрілювання, проривав ся
могутний покрик: „Спустіть міст!
Спустіть м і с т ! “ Інваліди повторяли :
„Треба піддавать ся!“ Комендант
порішив піддать ся.

По його наказу один з ОФІцирів підій¬
шов до звідного моста і крізь одну з про¬
битих у ньому дір кинув записку, в котрій
комендант оповіщав народ, що Кастилія
піддаєть ся. А тимчасом обложені кри¬
чали: „Не вбивайте нас, ми піддаєм ся!“
Ґвардмйцї, що були поміж облягаючими
відказали: „Ми честю ручимось, що вам
не вчинять зла; спустіть міст “. Міст спу¬
стили. Народ мов той бурхливий потік,
увірвав ся в кріпость.

Військо, що боронило Кастилію, стало
в двох рядках на дворі. Інваліди з пра¬
вого, швейцарці з лівого боку. Салдати
порозставляли свої рушниці по під стіною
і скинули перед народом свої шанки. Інва¬
ліди раділи, що народ переміг, але їх ста¬
новище було дуже непевне, бо їх мундири
давно остогиділи народови. А швейцарців,
котрі носили червону одежу, народ вва¬
жав за вязнїв. їх обступили, почали обій¬
мати, називали братами. Лише один з них
згинув через те, що злякав ся. Йому вже

13

Бдало ся перебігти міст, але тут хтось
шаблею розрубав йому голову і він впав
на землю, червову від крові, котру він
сам пролив.*)

Комендант Бастілїї мовчки стояв, спи¬
раючись на палицю, одягнений у ясно
сірий Фрак і з непокритою головою. Його
пізнали гї заарештували. Він хотів себе
вбити. Його зупввили і повели. З&ареш-
тували також майора Міре, котрий ранїйш
служив у Французької ґвардиї. „До мене,
товариші !“ крикнув наляканий майор,
„негже ви дасте соромітно згинути сьмі-
дивій людині?44 Салдати ґвардиї побігли
до його, обступили його і захистили, можна
сказати своїм мундиром, котрий народ
дуже любив. Другий ОФІцир, Пюже, потра¬
пив обрятувати себе дуже зручно ; він
вивернув на виворіт свою одежу, розку¬
длав волосся, взяв товсту палицю, замішав
ся в юрбу і счез у неї.

Безладдя було багато. Але ще більше
було лицарсьтва. На усіх страшенно зво¬
рушених лицях було написано і з усіх
вуст виходило одно питання : „Де вязеї?“
Деякі ідуть під склепи, розбігають ся по

*) Цей швейцарець в часї облоги, націлював
на народ важкі рушниці кріпости.

— 14 —

таємним коритарям, стукають у двері тю¬
ремних келій. їїньші лізуть на вежі та пе¬
рекидають гармати. Якийсь салдат, ко¬
трого начальство забуло на верховині
кріпости, швидко біжить по темних сходах
і натикаєть ся на відважного вояка Люі Мо¬
рена. Салдат з слізьми в очах кидається
йому на шию: „Мій брате, викликує він,
пожалій нас бідних салдатів. Ми не по
своїй охоті бились з вами“. — „Побожись,
що ти за нас заступиш сям. — „Божусь !“
відповів чесний молодий Морен і здержав
своє слово.

Але окрім цїх зворушуючих сцен було,
на жаль, скільки сумних подій, котрі були
викликані непорозумінням або нещасливим
випадком. Якась десятилїтна дитина влі¬
зла на вежу. Несподівана куля, що зале¬
тіла з вулиці св. Антона, перебила ії го¬
лову. Офіцира Бекара, того-ж, котрий не
дав комендантови зірвати Бастилїю, полі¬
чили за ключника вязницї; його вбили,
відрубали йому руку тай понесли по
місті. Народ ще не знав, що ця рука ви-
ратувала усе передмістя св. Антона. Коли
за це взнали, — вже було пізно випра¬
вити помилку. Народ гірко жалкував, що
вбито Бекара і виявляв його сім’ї такеж

- 15 -

горяче співчуття як і сім’ям вояків, що
згивуди при здобутті* Бастилїї.

Тимчасом юрба виламує двері тюре¬
мних келій і вязнї виходять на волю.
Та-ба ! для трьох вязнїв воля прийшла за
пізно. Перший з них ґраФ Солаж, проси¬
дівши в вязницї цілих сім років, не знай¬
шов, як вийшов звітиля, ні родичів, котрі-б
його приймили, ні майна, котрим вже за¬
володіли ненажерливі насл'їдники. Другий
звав ся Уайт. В чім його обвинувачу¬
вали? Це зостало ся невідомим. Даремне
його розпитували. Він збожеволів. Третий,
Таверне, полічив своїх визволителів за
катів, почав відбивать ся від них і тільки
тоді втихомирив ся, коли вони кинулись
його цілувати. На другий день його
зустріли на вулиці. Він бурмотів якісь
безглузді слова: він також збожеволів.

Народ обшукав усі куточки Бастилїї,
спустив ся в її хмурі льохи і повернув
з страшною здобичю : там були ланцюги,
котрі може не раз сковували зовсім без¬
винні руки ; якісь чудні й страшні стру-
менти, якісь дивні машини ; старі залізні
панцирі, котрі мабуть істнували для того
щоб обхопить вязня з ніг до голови, та
зробить для нього неможливим найменчий
рух. На картині, котру знайшли в тю-

— 16

ремеій церкві був намальований апостол
Петро в кайданах: вязеї повинні були
і в церкві тішитись видом кайдан.

Юрба захопила також архів Бастилїї.
Багато паперів було тут же знищено обу¬
реним народом ; тільки деякі документи
лишились для суду істориї.

Ніч’ю з 14. на 15. юля, герцог Ля-
рошФуко звелів розбудити короля Лю-
двика XVI, щоб повідомити його про втра¬
ту Бастилїї. „Що це таке? бунт?“ — спитав
король. — „Нї, Ваше величество, це р е-
волюция“, — відповів герцоґ.

ДОБРА НОВИНА.

Практичний орґан Р. У. П. для промислових
українських робітників.

Виходить що місяця у Львові.

Рік видання перший.

Видання Р. У. П.

1. 'Самостійна Україна — (вичерпано).

2. Дядько Дмитро — (вичерп., друк. 2 вид.)

3. Чи е тепер панщина? — (вичерпано,
друк. 2. вид.).

4. Власна земля — (вичерпано).

5. Страйк і бойкот (видання друге).

6. Народня справа.

Політична бібліотека Р. У. П.

1. Козаччина

2. Революцийний рух на Україні’ (друку-
еть ся).

3. Велика революция у Франциї (друкуеть ся).

4. Революция 1848. р. у Франциї — (ви¬
черпано).

Біблїотека Гасла.

1. Аґрарна програма Французької Робітни¬
чої Партиї.

2. П. ЛяФарґ. Селянська посілість і еконо¬
мічна еволюция — . (вичерпано).

3. А. Бебель. Студенти і социядїзм — (ви¬
черпано).

4. В. Лїбкнехт. Державна зрада і революция.

Бібліотека Селянина.

1. Доля працюючого люду. Збірник.

2. Дума про похід ситого князя Смолен¬
ського на голодних селян — (вичерпано)

3. „Саддатики !!“ Оповідання В. Деде.

4. Павуки та мухи. Промова Лїбкнехта —
(вич., друк. 2. вид.)

Літературно-наукова біблїотека Р. У. П.

1. В. Деде. Роботи ! Оповідання.

2. В. Деде. Боротьба. Оповідання.

8. Ф. Лассаль. Програма робітників. Промова.

4. К. Каутський. Социяльна революция (дру¬
ку єть ся).

5. Оповідання з істориї Великої Французької
Рєволюциї:

I. Здобуття Бастилїї.

II. Національна Рада. Ніч 4. авґуста.

ПІ. Що зробила Національна Рада.

ВИДІННЯ

бувшої Української Социялїстичної Партиї.

1. Напис програми Української Социялї¬
стичної ІІартиї — (вичерпано).

2. До проґрами Української Социялїстичної
Партиї.

3. Маркс -Енґельс. Маніфест комуністичної
партиї.

4. Робітницька справа — (вичерпано).

5. С. Загрродиий. Бунт в селі Вишнівці.

6. Добра Новина. Часопись. Чч. 1—3.